Історія ліцею

Школа –– це перші кроки до знань, перша вершина, яку довелося здолати кожному, це щемний спогад про такі далекі й солодкі дитячі миті людського життя.

Школа –– найкращий учитель життя. Вона ––  храм знань, адже покликана вчити добру, гармонії, мудрості.

Уперше школа в Бобриці з’явилася у 1905 році. Вона була трирічною. Тут навчалися грамоти селянські діти. Учителем у всіх класах був Федір Олександрович Полішко, який здобув освіту в Канівській гімназії Пшеничницької волості Канівського повіту. У 1925 році школа стала семирічною. Вивчали діти різні предмети –– літературу, математику, історію, німецьку мову аж до 1941 року. Мудрими наставниками й вихователями були Зерницька Марія Іванівна, Клиба Іван Якович, Редька Іван Митрофанович, Карандась Іван Григорович; директором школи –– Устенко Григорій. На жаль, не збереглися дані про по батькові останнього, але в пам’яті учнів він залишився тактовною, стриманою людиною, чуйним талановитим педагогом, умілим господарником. Мужньо витримували часи окупації, працюючи з дітьми у роки Великої Вітчизняної війни Ткаченко Іван Іванович, Прошак Андрій Андрійович і Василенко Іван Юхимович.

У післявоєнні роки –– з 1944 до 1949 року –– діти навчалися в приміщенні колишньої контори колгоспу, яке адаптували для школи. Атмосфера там стала осередком добра й гармонії, храмом знань, адже школа покликана вчити. Вчителями були Прошак Галина Сергіївна, Позивайло Проня Василівна, Катренко Іван Явтухович, Чміль Ніна Андріївна, Радько Іван Васильович, Василенко Іван Юхимович. Умілим лідером і керівником школи призначили Петра Йосиповича Лемішко. У 1950 році силами громади села спорудили школу-«лєпку». ЇЇ прозвали так, бо зроблена була з глиняних вальків, тобто зліплена з глини.

Із 1958 року бобрицькі школярі почали опановувати знання вже у восьмирічці. Директором призначили Гордієнка Володимира Терентійовича. Він доклав багато зусиль для виготовлення документації та організації будівництва нової школи, яка була відкрита у 1974 році. За це був нагороджений Почесним значком «Відмінник освіти УРСР».

1 вересня 1974 року стало пам’ятним не тільки для бобрицьких дітлахів, а й для всього села. Саме тоді в Бобриці відкрили нову восьмирічну школу. Разом з оновленням шкільного приміщення почали удосконалювати педагогічну працю, методи викладання предметів.

Постановою Ради міністрів УРСР від 18 липня 1975 року № 345 Бобрицькій школі присвоєне ім’я Героя Радянського Союзу Олександра Степанова. У 1976 році школу очолив Бреус Іван Петрович — талановитий педагог, обдарований вихователь, працелюб і вмілий організатор. За 47 років педагогічної роботи він виховав багатьох бобричан, а за сумлінну працю був нагороджений ювілейною медаллю та значком «Відмінник народної освіти».

Школа — це витік річки мудрості, добра, гармонії, довжина якої обчислюється не кілометрами, а роками життя, набутим досвідом, знаннями, уявленнями про хороше й погане; річки, яка пов’язує десятки поколінь. Ось такою була середня школа в Бобриці початку 80-х – кінця 90-х років. Вона забезпечувала рівний доступ до якісної освіти всім громадянам держави. Особливо актуальним це питання було для директорів сільських навчальних закладів. У 1995–1996 навчальному році активним керівником і організатором бобрицької шкільної родини призначили Марію Сергіївну Шапошнік, досвідченого педагога, дбайливого керівника та наставника. З 1996 по 1999 рік керівником педагогічного та учнівського колективів стає Станіслав Йосипович Качмар — невтомний господарник, мудрий керівник, непосидючий та працелюбний трудоголік. Його життєве кредо було: «Щоб успішно виконувати виховну та навчальну місію, школа у своєму навчально-виховному процесі повинна мати події, що запам’ятовуються на все життя».

У 1999–2001 роках школу очолює Дерев’янко Ганна Василівна — вчитель-методист, модератор навчально-виховної роботи, умілий організатор педагогічного та учнівського колективів. Нагороджена почесним значком «Відмінник освіти України».

Національна доктрина розвитку освіти 21 століття, головна мета якої — надавати повну середню загальну освіту та забезпечувати доступ до якісної освіти громадянам держави — відкрила чудові перспективи перед сільською молоддю та стала особливо актуальною для всіх навчальних закладів. Досягати цієї мети та створювати діловий ритм життя в навчальному закладі Бобриці з 2001 року призначили Гончарова Михайла Васильовича — креативного, відповідального, комунікабельного й упевненого в собі керівника. Аби відбулося становлення школи як одного з основних джерел національного, духовного, культурного  відродження, колектив школи створює музеї «Українська світлиця», «Історія школи і села».

Школа — це комора знань і світоч розуму. Школа — це наш паспорт на майбутнє, адже завтра вона належить тим, хто готується до цього сьогодні. Щоб успішно виконувати виховну місію підростаючого покоління на базі Бобрицької школи в 2006/2007 н.р. створили дошкільний заклад «Сонечко», який готує дошкільнят до шкільного життя. Мудрим вихователем і наставником дітей стала Піхлик Віта Іванівна, яка віддає всі свої уміння і навички роботі з дітьми.

Директором Бобрицької школи з 2001 до 2012 року був Гончаров Михайло Васильович, який створив за цей період добру матеріально-технічну та науково-методичну базу навчання та виховання школярів.

У 2012-2017 роках Бобрицький НВК очолює Віктор Володимирович Місьонг, який приділяв багато уваги збереженню та зміцненню здоров’я підростаючого покоління.

Сьогодні сільська школа стала своєрідним центром організації дозвілля молоді, відродження національних традицій, народної та козацької педагогіки. Гарна школа на селі є наочним свідченням добробуту та соціального благополуччя суспільства, мудрості місцевої влади, міцності селянської родини. Саме таким є комунальний заклад «Бобрицький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області, яку з 2017 року очолює Михайло Васильович Гончаров. Ліцей іде в ногу з часом. Класні кімнати забезпечені новими мультимедійними дошками, сучасними телевізорами, ноутбуками. Щоб діти зростали здоровими та щасливими, у ліцеї маємо необхідний спортивний інвентар та майданчик.

Школа - це перший крок до знань, перша вершина, яку довелось чи доведеться здолати кожному, це щемний спогад про солодкі миті людського життя.